Микола Вороний. Портрети письменників та поетів 30х40 см, Пластик

Микола Кіндратович Вороний народився 24 листопада (6 грудня) 1871 (на Катеринославщині) у сім’ї ремісника. 

Навчався у Харківському, пізніше — у Ростовському реальному училищі, був виключений за зв’язки з народниками, читання і поширення забороненої літератури. 

Три роки перебував під наглядом поліції із забороною вступати до вищих навчальних закладів Росії. Продовжував навчання у Віденському і Львівському університетах (філософський факультет).

 Працював бібліотекарем і коректором Наукового товариства імені Шевченка, режисером українського театру товариства «Руська бесіда», в редакції журналу «Життє і слово», де вів рубрику «Вісті з Росії». Допомагав І. Франкові у виданні газети «Громадський голос» і «Радикал», деякий час був неофіційним редактором журналу «Зоря». 

З 1897 — актор трупи М. Кропивницького, П. Саксаганського, О. Васильєва та інших. Пензліст РУП. Був одружений на доньці Миколи Вербицького Вірі Миколаївні Вербицькій. Батько поета Марка Вороного. 

1901 — залишив сцену і служив в установах Катеринодара, Харкова, Одеси, Чернігова. 

1910 — оселився в Києві, працював у театрі М. Садовського, викладав у театральній школі. 

1917 — один із засновників Української Центральної ради. 1917 — один із засновників і режисерів Українського національного театру. 1920 — емігрував за кордон. Жив у Варшаві, де зблизився з польськими письменниками Ю. Тувімом і Л. Стаффом, невдовзі переїхав до Львова. Викладав в українській драматичній школі при Музичному інституті імені М. Лисенка, деякий час був директором цієї школи.

 Після повернення в Україну (1926) вів педагогічну і театрознавчу діяльність. Викладав у Харківському музично-драматичному інституті, згодом працював у Києві у Всеукраїнському фотокіноуправлінні тощо. 

1934 — М. Вороного було заарештовано як польського шпигуна. Деякий час перебував у Воронежі, потім висланий на Одещину. 

7 червня 1938 — Розстріляний за вироком особливої трійки УНКВС Одеської області з групою селян. 

10 листопада 1957 — рішенням президії Кіровоградського обласного суду Миколу Вороного було реабілітовано.