Франсуа Війон. Портрети французьких письменників і поетів

У червні 1455 поет смертельно порав у вуличній стику молодого священника і був змушений бігти з Парижа; перебравшись у Шеврез і Бур-ла-Рен, він проводив час у любовних утех з лаєною абатісом монастиря Пор-Рояль. У січні 1456 йому було дароване благодатність, і він повернувся в Париж. Наприкінці того ж року, ближче до Різдва, поет вирішив поїхати з Парижа (можливо, в Анжер) і написав маленьку шутливу поему з 320 рядків — Лея (Les Lais), інакше — Мале Замовлення (PetitIT), де відписувати своє більш ніж сумнівне «звучення» різним містянам. Водночас він зв'язався із шайкою, що ограбіла Наваррський колеж. Назви злочинців незабаром стали відомі володінню, і Війон приблизно чотири роки (1456-1460) переховувався в провінціях Беррі,ометрі та Дофіні.

Влітку 1461 поет опинився в Таємничій в'язниці містечка Менсюр-Луар і вийшов на свободу лише завдяки королівській амністії. Друзі та родичі Франсуа домоглися для нього умовного оформлення; він зміг повернутися в Париж і після короткочасного ув'язнення (3-7 листопада) був звільнений, давши письмове зобов'язання повернути свою частку нагородженого (120 екю). Поет уже встиг виснажити загальний терплячість, і коли на початку 1463 він взяв участь у вуличній бійці, його помістили до в'язниці Шатлі й без довгих віконниць заснули до повішення. Він подав прощення проненавищення, і 5 січня паризький концерт замінив смертну кару на десятирічне полоніння з міста.

Наприкінці 1461 або на початку 1462, відразу після повернення до Парижа, Війон створив свій шедевр — Замови (Testament), інакше — Велика Замова (Grand Tristion). Воно повторює структуру Ле, але насмішкові дарування передварюються великим вступом (строфи 1-832). Крім того, поет додав у поему численні «балади» й кілька інших віршів, написаних у різний час і за різними приводами. Найзнаменитіша Баллада-молітва Боголице (Ballade pour prier Nostre Dame), яку Франсуа вклала в уста своєї матері. Столь же відомі балада, присвячена бойким на язичку паріжакам (Баллада про паризьких дамах — Ballade des femmes de Paris), і балада, у якій висміюється сільська ідилія (авторство її приписуєтьсяометру Філіпу де Вітрі) — Баллада-спорт із Франком Гонтье (Les contrediz de Franc Gontier). Завершують поему епітафія Війону самому собі й Баллада прощення (Ballade de mercy). Серед вставних балалад кращої, без сумніву, є Епітафія (L"épitaphe Villon), відома під назвою Баллада повішених (Ballade des pendus): вона була написана в той час, коли Війон чекав смертної кари. Цілком гідні його таланту балада, у якій він просить у Судині повторного відстрочення виконання, і насмішне віршування, де поет радяться з в'єтнамником щодо подавання прошивання про покликання.

Під ім'ям Війону збереглося кілька балів, написаних на жаргоні злодійськогоєра Кокіарів. Вони майже не піддаються розшифровці. Вперше вірші Війону були надруковані в 1489 паризькому видавачу П'єром Леве.