Жан де Лафонтен. Портрети французьких письменників і поетів

Портрети відомих французьких письменників і поетів.

Жан де Лафонтен (La Fontaine) — французький поет. Народився в Шато-Т'єррі 8 липня 1621 року. З дитинства вирізнявся непокірним характером, був відправлений вивчати право в паризьку ораторіанську семінарію. Після повернення в батьківське майно в Шампані, де його батько був королівськимрегулятором, двадцятишестиглий Лафонтен08ірічною Марі Ерікар. Брак виявився невдалим, і Лафонтен, знехтувавши сімейні обов'язки, 1647 року вирушив у Париж із бажанням присвятити себе літературній діяльності. У 1657 році він знайшов покровителя в особі міністра Фуке, якому присвятив кілька віршів, зокрема знамениту "Елегію до німфів у Во" ("Elgie aux nymphes de Vaux", 1662).

1667 року патронесою Лафонтена стала герцогиня Бульонська. Продовжуючи складати досить вільні за вмістом поеми, він 1665 року видав свій перший збірник "Розскази в виливах" ("Les nouvelles en vers", за яким йдуть "Казки та оповідання удвох" ("Contes et nouvelles en vers", 1664-1671) і "Кохання Психеї й Купідона" ("Les amours de Psyche et de Cupidon", 1669). Залишаючись до 1672 року, протеже герцогині Бульонської й прагнучи доставити їй задоволення, Лафонтен почав писати "Базі" ("Fables") і випустив перші шість книг 1668 року. У цей період до числа його друзів входили Н. Буало-Депрео, мадам де Севінє, Расин и Мол'єр. Перейшовши зрештою під захист маркізи де ла Сабельєр, поет 1680 року завершив видання дванадцяти книг "Басен" і в 1683 році був обраний членом Французької Академії. Помір Лафонтен у Парижі 14 квітня 1695.

Розповіді у віршів і невеликі поеми Лафонтена зараз майже забуті, хоча вони сповнені дотепності та являють собою зразок класичного жанру. На перший погляд, те, що в них немає моральної повчальності, є в явному протимовленні з суттю жанру. Але в разі більш задуманого аналізу стає зрозуміло, що багато хто з байок Езопа, Федра, Невле та інших авторів в перекладенні Лафонтена утеряли свій переконливий сенс, і ми розуміємо, що за традиційною формою ховаються не цілком ортодоксальні судження. Через сто років після появи Басен Лафонтена Ж.-Ж. Руссо, уловивши цей глибинний "іморалізм", був проти того, щоб їх читали діти, яким, втім, вони ніколи й не призначалися.

Басні Лафонтена чудові своєю різноманітністю, ритмічною досконалістю, умілим використанням архаїстів (що відроджують стиль середньовічного "Романа про Лисиця"), реалістичним поглядом на світ і глибоким реалізмом.